Звичайно, найкраще про ті криваві події може розповісти лише очевидець.                                                                                                                                                                                         

Герої живуть поруч з нами. Щодня бачимо їх і навіть не здогадуємося.

Ось уже понад 20 років Олександр Тимофійович Данюк працює учителем трудового навчання та майстром практичного водіння Володарськ-Волинської гімназії. Досвідчений, мудрий, компетентний – так характеризують його учні. Люблячий чоловік, батько двох донечок Анни та Дарини, молодий дідусь. За плечима великий життєвий досвід  і пекло Афгану. Олександр Тимофійович  згадує, що 20-річним юнаком у грудні 1979 р. у складі 40-ої армії  зайшов на територію Республіки Афганістан. Розповідає  про обстріл, у який потрапила колона бойових машин, одну з яких він вів. Душмани били по першій і останній машинах, блокуючи рух, а потім розстрілювали всю колону. На щастя, тоді обійшлося без жертв.  1980 року Олександр Тимофійович отримав поранення і, повернувшись з госпіталю, знову став у стрій. Свої  нагороди отримав аж у 1988 році, коли про Афганську війну вперше відкрито почали говорити.

Олександр Тимофійович говорить: «Я був солдат, і яким би не був наказ, я мусив його виконувати… Афганістан – країна контрастів. Нас вразило те, що в селах жителі орали дерев’яними сохами, а у містах їздили найсучаснішими «Мерседесами», користувалися японською технікою, радіоелектронікою, курили сигарети «Мальборо» – процвітала контрабанда.

У кіно війна нібито виглядає романтично, але насправді це бруд, сльози і кров. Звук гелікоптера чи літака нагадує колишнім солдатом афганські будні. Людині, яка переживала бойові події, важко дивитися фільми про війну. Бережіть мир, цінуйте близьких, рідних людей!»

Валентина Шевчук, педагог-організатор Володарськ-Волинської гімназії